Головна | Реєстрація | Вхід | RSSНеділя, 19.05.2019, 19:50

Малолисовецький НВК

Вітаємо Вас на сайті Малолисовецького НВК! Ми раді, що Ви завітали до нас!

Меню сайту
Наші блоги



Карта
Свята та події
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу

Освіта для дорослих

МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ
для використання у проведенні інформаційно-роз’яснювальної роботи серед населення та військовослужбовців щодо встановлення
Дня захисника У країни


Президент України П.О.Порошенко з метою вшанування мужності та героїзму захисників незалежності і територіальної цілісності України, військових традицій і звитяг Українського народу, сприяння дальшому зміцненню патріотичного духу у суспільстві та на підтримку ініціативи громадськості 14 жовтня 2014 року підписав Указ № 806/2014, яким в Україні встановлено свято — День захисника України, що відзначатиметься щорічно 14 жовтня. (Цим же актом було скасовано Указ Президента України від 23 лютого 1999 року №202, яким встановлювався День захисника Вітчизни).

У Зверненні до народу 14 жовтня 2014 року Глава держави зазначив:
«Уже багато років поспіль 14 жовтня ми відзначаємо величне християнське свято Покрови Пресвятої Богородиці. Упродовж століть воно набуло особливо важливого змісту, оскільки пов’язане із боротьбою за свободу та порятунком від ворогів. Волелюбні козаки, які зі зброєю в руках боронили свою Вітчизну та віру, були переконані, що Свята Покрова охороняє їх, а Божу Матір вважали своєю заступницею. Тому у часи незалежності свято Покрови почало відзначатися ще і як День Українського козацтва. Під час Другої світової війни зародилася Українська повстанська армія як збройна сила проти гітлерівської окупації батьківських земель та більшовицької наруги над нашим народом.
Віддавшись під опіку Пресвятої Богородиці, вояки вважали свято Покровиднем створення легендарної визвольної армії. Переконаний, що радянські солдати також зверталися з молитвою до Господа та Святої Діви перед атакою на позиції фашистів.
Для нас це свято не тільки народне і релігійне, а й національне. Воно єднає країну, закликає усіх до згуртованості перед сучасними викликами та загрозами.
Нині, коли на східних теренах України точиться боротьба за незалежність і суверенітет держави, маємо бути гідними спадкоємцями духовних цінностей та продовжувачами багатих традицій і славних справ предків.
Цим зумовлено моє рішення встановити День захисника України саме 14 жовтня, який має стати святковим для сучасних воїнів та суспільства в цілому. Він має символізувати нерозривний з в ’язок усіх поколінь захисників України. Вважаю, що на Покрову слід вшановувати пам ’ять і тих, хто у різні часи боронив нашу землю від ворога.
Тож складемо сьогодні щиру молитву Пресвятій Богородиці, щоб покрила своїм омофором Український народ та наше військо, повсякчас підтримувала нас, плекала мужність українських військовослужбовців й оберігала їхні життя».


Пропонуємо під час коментування цієї теми та проведення відповідної роботи щодо роз’яснення серед населення та військовослужбовців причин та змісту рішення Глави держави використовувати такі тези:
14 жовтня є особливим днем для українців, він поєднав у собі три значущих підстави вважати його святковим: релігійну, державну, ідеологічну.
Цього дня українці відзначають День Покрови Пресвятої Богородиці -старовинне християнське свято, встановлене на честь явлення Пресвятої Богородиці в 910 році в Константинопольському Влахернському храмі (де зберігалася риза Пресвятої Діви Марії, її головний покров і частина поясу, перенесені з Палестини в V столітті). Під час облоги Константинополя ворогами 910 року святий подвижник Андрій Юродивий побачив у небі над містом Матір Божу із сонмом святих. Пресвята Богородиця з’явилася мешканцям міста та опустила додолу омофор (покривало у вигляді широкого шарфа, котре звичайно жінки носили навколо шиї), прийнявши їх під свій захист. Після цього війська противника відступили, а місто було врятовано.
У «Літописі Руському» йдеться про те, що Великий князь Ярослав Мудрий віддав Київ і всю Землю Руську під покров Божої Матері(XI століття).
14 жовтня відзначається також День Українського козацтва. Це свято встановлено Указом Президента України від 07.08.1999 № 966, враховуючи історичне значення й заслуги козацтва в утвердженні української державності та його вагомий внесок у сучасний процес державотворення.
З давніх-давен Богородиця є покровителькою українського козацтва й усіх українських збройних формувань. Богородиця була заступницею козаків у походах, її зображення було вибите на хрестах, які вони носили. На Покрову козаки проводили загальновійськову Раду, де переобирали кошового отамана і старшину. Першу церкву на честь Покрови запорожці побудували в 1659 р. на Чортомлицькій Січі. За час існування Січей збудовано 13 церков Покрови Богородиці.
Козацьку традицію вшанування Богородиці перейняли захисники Української Народної Республіки.
У роки Другої світової війни, попри всю радянську атеїстичну пропаганду, багато українців - солдатів радянської армії перед боєм з нацистами зверталися до Господа та Діви Марії з молитвою про порятунок та перемогу.
14 жовтня 1942 року вважається днем створення Української повстанської армії, метою якої було звільнення України від німецького, польського та радянського панування задля відновлення незалежної держави. Воїни УПА обрали свято Покрови за день заснування, віддавшись під опіку Божої Матері. Українські повстанці, незважаючи на те, що не отримували жодної зовнішньої допомоги, лише за підтримки свого народу, продовжували боротьбу аж до кінця 50- х років XX століття. Слід зазначити, що діяльність УПА насправді не обмежувалась територією Галичини і Волині, як стверджувала і продовжує стверджувати московська пропаганда, а поширювалася на інші регіони України, особливо Правобережної.
Пресвята Богородиця й нині залишається заступницею усіх українських військових. Сучасна Українська армія від часу її створення в 1991 році на заміну радянським символам почала активно запроваджувати козацькі. На прапорах українських частин замість червоної зірки з’явилися козацькі хрести і національний герб - тризуб, а іменами козацьких полководців стали називати військові навчальні заклади і частини.
Через військову загрозу цілісності своєї держави з боку Російської Федерації українці нині часто згадують приклад звернення жителів Константинополя до Богородиці, самі звертаються з молитвою до Божої Матері з проханням покрити свої омофором наших воїнів, які героїчно відстоюють незалежність України.
У Конституції України вказано, що українська держава спирається «на багатовікову історію українського державотворення», а у Державному Гімні України є слова «І покажем, що ми браття козацького роду». Сучасна незалежна Україна - держава і народ - є нащадками Київської Русі, козацтва, збройних формувань УНР та ЗУНР, визвольного руху та тисячолітньої християнської традиції.
Слід зазначити, що патріотична спільнота країни в якості свята українських військових переважно відзначає 14 жовтня - Козацьку Покрову.
Саме з огляду на туадииії та глибокий історичний зміст цього дня Президент України П.О.Порошенко вирішив встановити 14 жовтня свято - День захисника України.
* * *
День захисника Вітчизни (23 лютого) в Україні офіційно встановлено як данина радянським часам. Однак, історія засвідчує, що це свято створено штучно, без жодних значних подій у цей день, виключно за волею партії та уряду СРСР.
Ідею святкувати 23 лютого як День Робітничо-селянської червоної армії (РСЧА) висловив у 1919 році голова Вищої військової інспекції РСЧА М.Подвойський на підставі річниці видання декрету про створення РСЧА - 28 січня 1918 року.
24 січня 1919 року Московською радою робочих, селянських і солдатських депутатів було прийнято рішення об’єднати День РСЧА з Днем Червоного подарунка (17 лютого) у пам’ять про збір населенням речей та спорядження для новоствореної Червоної армії. Однак, у 1919 році 17 лютого припало на понеділок, і свято перенесли на найближчу неділю - 23 лютого. Згодом у журналі «Військова думка і революція» було оголошено, що саме цього дня було створено першу червоноармійську частину, яка брала участь у боях на північно-західному напрямку. Хоча цю «першу червоноармійську частину» так і не знайшли. Справжнього розмаху набуло святкування п’ятої річниці створення РСЧА у 1923 році. Тоді й була встановлена офіційна назва свята - День Червоної армії та флоту (з 1949 року - День Радянської армії та флоту).
Новим змістом 23 лютого наповнив особисто Сталін, коли оголосив про перемоги над німецькою армією, начебто здобуті червоноармійцями цього дня під Псковом та Нарвою. Водночас, історики стверджують, що насправді «жодних боїв під Псковом і Нарвою 23 лютого 1918 року не було і бути не могло». Адже німецька армія того дня знаходилася за 55 км від Пскова і 170 км - від Нарви. Жодної згадки про бої в цих районах ані в радянських, ані в німецьких архівах не зафіксовано.
Отже, від самого встановлення свята тривав пошук приводів, які можна було б використовувати як підґрунтя для відзначення. Це призвело, зрештою, до того, що підставою відзначення 23 лютого стала вигадана подія.
Відразу після створення Червона армія стала головною потугою у знищенні Української Народної Республіки та доклалася до комуністичних репресій на нашій землі. У 1918-1920 роках більшовицькі збройні загони, переважно сформовані в Росії, вели війну з армією УНР, жорстоко знищували тих, хто не поділяв погляди більшовиків, підтримував самостійність України або захищав Церкву, збройні сили залучалися до придушення повстанського руху у Центральній та Східній Україні.
Радянська армія протягом всього часу існування СРСР була опорою комуністичного режиму.
Десятки мільйонів жертв, розстріляна інтелігенція, зруйнована Церква, голодомори і переселення цілих народів, знищення національних культур, приниження людської гідності та свободи - це наслідки панування комуністів. Нескладні статистичні підрахунки показують, що майже половина сучасних українських родин так чи інакше зазнали комуністичних репресій.
Єдиною світлою сторінкою в історії Радянської армії є перемога над гітлерівською Німеччиною та її сателітами. У роки Другої світової війни радянські воїни разом із союзниками з Антигітлерівської коаліції врятували народи світу від нацизму. У лавах червоноармійців були мільйони українців, наших дідів та прадідів. Український народ зробив величезний внесок у перемогу над нацизмом та, водночас, став одним із найбільш постраждалих народів у роки Другої світової війни. Усього СРСР у роки війни втратив 16,2 млн. військовослужбовців, близько 4 млн. з них були вихідцями з України. 1,7 млн. мешканців України повернулися з Червоної армії інвалідами. За мужність, проявлену в боях, 2,5 млн. українців були нагороджені медалями та орденами, 2070 - удостоєні звання Героя Радянського Союзу, зокрема 32 - двічі, а один - Іван Кожедуб - тричі. Також українці воювали з нацистами в радянських партизанських з’єднаннях, у лавах УПА, загонах французького, югославського, словацького опору. Близько 50 тис. українців брали участь у війні в лавах канадської, американської, австралійської, британської армій.
Однак, на заміну нацистській окупації Радянська армія не могла принести народам свободи, оскільки сама була знаряддям насильницького режиму.
1991 року Радянський Союз і комуністичний режим зазнали краху. Створення Збройних Сил України та збройних сил інших незалежних держав, що входили раніше до СРСР на правах республік, стало кінцем Радянської армії та флоту.
Втім сучасні збройні сили Російської Федерації цілком серйозно вважають себе правонаступниками Радянської армії. Радянська символіка й нині активно використовується російськими військовими. Культ радянської армії проглядається в діях і заявах керівництва РФ, провідних російських політичних, громадських і культурних діячів, пропагується в засобах масової інформації, літературі й кіно. У новостворюваному міфі кремлівської пропаганди про Другу світову війну українцям відводилася роль молодшого брата, який зумів «визволитися з допомогою великого російського народу».
ВИСНОВКИ

1. 14 жовтня в нашій історії - це насамперед християнське свято Покрови Пресвятої Богородиці, яку українські воїни з давніх часів мали за свою покровительку. Ця дата символізує нерозривний зв’язок усіх поколінь захисників України: воїнів Київської Русі, козаків, учасників збройних формувань УНР та ЗУНР, українців, які у складі збройних сил СРСР та партизанських формувань захищали Батьківщину від фашистів, воїнів Української повстанської армії та нинішніх захисників України. Саме тому День захисника України покликаний стати святом усіх сучасних воїнів та ветеранів, днем вшанування всіх, хто упродовж століть обороняв українську землю. Він має консолідувати українське суспільство навколо ідеї захисту незалежної та соборної України.
Президент України П.О. Порошенко (14 жовтня 2014 року): «Наші Збройні Сили, Національна гвардія, прикордонники, силовики заслужено успадкували військову славу тих українців, які під час Другої світової захищали Вітчизну у лавахиЧервоної Армії. Захищати Вітчизну ми вчимося і на їхньому досвіді. Рівно як і на досвіді Війська Запорізького, січових стрільців і вояків УПА. І вже на власному героїчному досвіді Вітчизняної війни чотирнадцятого року».
Українці в умовах нинішньої агресії з боку держави-правонаступниці СРСР зуміли у надзвичайно короткий термін збудувати боєздатну армію, яка з гідністю проявила себе у боях на сході країни. Десятки тисяч українців стали на захист територіальної цілісності України. їх героїчна звитяга має бути гідно вшанована українським суспільством.
2. Водночас, вшановувати в Україні на державному рівні так званий День захисника Вітчизни (23 лютого) є негідним нашого народу. Цей день належить до основних свят у державі, що несе нині на українську землю війну, біль та страждання. Це вигадане свято імперії, із якою пов’язані багатомільйонні жертви нашого народу. Це свято радянського минулого, яке для українців має залишитися у минулому.
Разом з тим, це жодним чином не означає відмову від ушанування подвигів ветеранів, які захищали Україну під час Другої світової війни, воїнів-афганців та учасників збройних конфліктів на території інших держав, ветеранів збройних сил. Ці люди були, є і надалі мають бути пошанованими державою та суспільством.

Т у б е р к у л ь о з – небезпечна хвороба


Туберкульоз – це особливо небезпечна інфекційна хвороба, що спричинюється мікобактеріями туберкульозу, перебігає з періодичними загостренням, уражає переважно найдрібніші верстви населення та осіб, які втратили соціальні зв’язки, і потребує тривалого комплексного лікування та реабілітації хворих. Туберкульозна паличка довго зберігається у зовнішніх умовах. Так, у грунті вона зберігаеться 1-2 роки, у вуличному пилу- до 10 діб, у приміщеннях – до 1,5 місяців, у фекаліях на пасовищі до 1 року, у продуктах харчування до 8-10 місяців. Добре витримує нагрівання до 800 С і охолодження.
Туберкульозна паличка вражає всі органи і тканини людини, але найчастіше вражає легені (у 90% випадків). Найбільша небезпека у поширенні цієї хвороби – це харкотиння, яке відкашлюють люди, хворі на відкриту форму туберкульозу. У харкотинні міститься багато туберкульозних паличок. Потрапляючи на землю і різні предмети харкотиння висихає, і збудник туберкульозу разом з частинками пилу здіймається у повітря, з яким проникає у легені людини, звідки розносяться по лімфатичних і кровоносних судинах по всьому організмі. Збудники туберкульозу передаються від хворої людини здоровій також разом з краплинками слюни під час кашлю або розмови на близькій відстані, через предмети спільного вжитку. Від тварин туберкульозна паличка передається через сирі продукти : молоко, м’ясо, яйця.
Заражаються туберкульозною паличкою багато людей, а хворіють з них одиниці. Найчастіше хворіють на туберкульоз люди при зниженні життєвого рівня, погіршення добробуту, за несприятливих екологічних факторів, при зловживанні алкоголем та тютюнопалінням.
Якщо людина захворіла на туберкульоз легень, у неї з’являються слабкість, кашель, головний біль, підвищується теипература, зникає апетит, людина починає худнути, вночі пітніє, інколи з’являється кровохаркання. Часто хвороба проходить під впливом грипу, катару, верхніх дихальних шляхів, бронхіту, запалення легень.
Хворий туберкульозом легень має дотримуватися особистої гігієни. Йому не можна користуватися посудом та предметами туалету загального вжитку. Харкотиння треба відкашлювати в особисту плювальницю. Бацилярний хворий на протязі доби виділяє з мокротинням від 15-20 мільйонів до 4-7 мільярдів мікобактерій туберкульозу, які розсіюються на відстані 1-6 метрів від хворого.
Не можна дозволяти хворим брати на руки дітей, пестити та цілувати їх, тому що раннє зараження туберкульозом особливо небезпечне для дитячого організму.
Щоб не захворіти на туберкульоз потрібно вести здоровий спосіб життя (не курити), добре харчуватися та стежити за чистотою приміщень.

Методичні матеріали
щодо вшанування 70-ї річниці вигнання нацистських окупантів з України


І. Термінологічні зауваги
ІІ. Ключові повідомлення коммеморативних заходів
ІІІ. Історична довідка
ІV. Історичні міфи, пов’язані з вигнанням нацистських окупантів із України
V. Пропозиції щодо заходів 28 жовтня 2014 року

І. Термінологічні зауваги
1. Український інститут національної пам’яті пропонує використовувати термін «вигнання нацистських окупантів із України» замість сполучення «визволення України від фашистських загарбників».
Термін «визволення» передбачає волю, свободу, а у 1944 році Україна не стала вільною. Із вигнанням нацистських окупантів Україна не отримала волі, тільки опинилася під іншим пануванням, результатом якого стали масові репресії та депортації, зокрема сотень тисяч українців, поляків та цілого кримськотатарського народу.
СРСР ставив за мету не визволення Українського народу, а повернення його до складу радянської імперії. Волю і свободу Український народ отримав тільки після 24 серпня 1991 року, визволення України відбулося тільки з розпадом Радянського Союзу.
2. Попри певну історичність використання сполучення «фашистські загарбники», зокрема у радянській пресі тих часів, науково більш коректним є використання терміну «нацистські окупанти».
3. Також рекомендуємо відмовитися від використання сталінського пропагандистського терміну «Велика Вітчизняна війна», замінивши його історично коректним – «Друга світова війна». Український вимір тих подій не обмежується хронологічними рамками воєнного конфлікту між СРСР і Третім Рейхом – 1941-1945, а має розглядатися в контексті подій усієї Другої світової війни 1939 – 1945 років. Війна із нацизмом для українців розпочалася 1 вересня 1939 року, у той час коли Третій рейх та СРСР співпрацювали як союзники.

ІІ. Ключові повідомлення коммеморативних заходів
1. Боротьба за свободу проти іноземного агресора є святим обов'язком кожного представника народу, над яким нависла загроза поневолення.
2. Акцент на вшанування не міфічного «радянського народу-переможця», а кожного, хто боровся проти поневолювачів.
3. Вигнання нацистів з українських територій стало можливим завдяки масовій участі українців у лавах як Червоної армії, так і українського визвольного руху (ОУН та УПА). Український вимір Другої світової війни – це боротьба на всіх фронтах і театрах воєнних дій: не тільки на Східному фронті, а й в лавах руху опору інших країн, арміях союзників, що воювали в Італії і Франції, на Далекому Сході та на Тихоокеанському театрі воєнних дій. Ми маємо пам’ятати усіх.
4. Вигнання нацистів з України стало можливим завдяки об’єднанню зусиль всієї антигітлерівської коаліції та визвольних антинацистських рухів. Спільна перемога не була б можливою без спільних зусиль.
5. На боці антигітлерівської коаліції на фронтах Другої світової війни боролося українців більше, ніж, наприклад, британців. Сукупні людські втрати України склали значно більше, ніж втратили у цій війні Велика Британія, Сполучені Штати Америки, Польща, Канада та Франція.
6. Вигнання нацистських поневолювачів не принесло Україні спокою і свободи, а обернулося поверненням комуністичного терору, масовими депортаціями, переслідуванням інакодумців.
7. Вигнання нацистів стало вагомим кроком до здобуття Україною Незалежності.
8. Досвід боротьби із нацизмом вчить, що війна завжди закінчується у столиці агресора.
ІІІ. Історична довідка
Друга Світова війна розпочалася для України 1 вересня 1939 року із бомбардувань Львова силами Люфтваффе. 11 вересня частини вермахту увійшли до Галичини, але за таємними домовленостями між Гітлером та Сталіним німецькі війська за 2 тижні відступили на захід.
17 вересня 1939 року у війну на боці нацистського агресора вступив СРСР.
22 червня 1941 р. розпочалася війна між вчорашніми союзниками – ІІІ Рейхом та СРСР, в результаті чого до кінця року більша частина України була окупована німецькими військами.
У грудні 1941 – січні 1942 рр. радянські війська організували перший великий контрнаступ на території України, але були зайняті лише незначні ділянки в Криму та під Барвінковим. Спроба в навесні 1942 року розвинути попередній успіх призвела в Криму та під Харковом до двох катастрофічних поразок радянських сил та їхнього відступу аж до Волги. У результаті вся українська територія була зайнята німецькими військами.
У лютому 1943 року, розвиваючи наступ після перемоги під Сталінградом, радянські війська зайняли Харків та деякі інші українські міста, але вже в березні 1943 року залишили їх внаслідок німецького контрнаступу.
Лише восени 1943 року розпочалося остаточне вигнання нацистських окупантів з України.
28 жовтня 1944 року радянські війська вийшли на околиці міста Чоп на Закарпатті, але боротьба на цій ділянці розтягнулася аж до 25 листопада – лише тоді нацистські окупанти були вигнані з України остаточно.
У вигнанні окупантів брала участь вся Україна: регулярні радянські війська та червоні партизани (разом понад 3 млн. солдат-українців), національне підпілля на чолі з Українською повстанською армією (близько 100 тис. вояків) та бійці на усіх інших фронтах світу, що наближали спільну перемогу над Гітлером.
Але подіями жовтня-листопада 1944 року війна не скінчилася – українці воювали в Європі до 8 травня 1945 року та в Азії – до 2 вересня. На Батьківщині збройний спротив радянській владі тривав ще понад десятиліття.
Вигнання нацистських окупантів супроводжувалося вчиненням масових злочинів, які організував сталінський режим і радянські війська з вини його командування:

1. На найнебезпечніших ділянках фронту масово використовувалися «чорносвитники» – поспіхом мобілізоване радянським командуванням (польовими військкоматами) місцеве населення – яке кидали у бій непідготовленим, необмундированим та неозброєним, що можна розглядати як свідому спробу знищення українського населення.
2. Українські армійські частини Радянської армії у 1943-44 рр. використовувалися в боях проти національного підпілля, що означало братовбивчу війну між українцями, які служили у РСЧА та УПА.
3. В очищеному від німців Криму у 1944 році радянською владою будо здійснено низку депортацій, зокрема повністю виселено до Середньої Азії кримських татар (180 тис.)
4. Українці продовжували зазнавати втрат і після закінчення війни, масові репресії продовжувалися до самої смерті Сталіна. На Західній Україні під час придушення національного руху за різними даними було вбито 150 тис., заарештовано 130 тис. та депортовано понад 200 тис. осіб.
5. Внаслідок організованого голоду у 1946-47 рр. в Україні загинуло до 1 млн. осіб.
Кількість військових і цивільних жертв війни оцінюється істориками у 8 – 10 млн. українців. 700 міст, 28 тис. сіл, 16 тис. підприємств були пошкоджені або знищені внаслідок боїв і каральних дій окупантів.

Додаток до листа
Міністерства освіти і науки України
Від14.11.2014 №1/9-593

Методичні матеріали
Українського інституту національної пам’яті
ДО 81 РОКОВИН ГОЛОДОМОРУ
пам’яті тих, хто чинив спротив геноциду


Національні пам’ятні заходи пройдуть під гаслом “Голодом вбивали нашу свободу. Не підкорені у 33-му – непереможні сьогодні!”
Голова Українського інституту національної пам’яті кандидат історичних наук Володимир В’ятрович пояснює: «Побутує міф про відсутність спротиву українських селян більшовицьким грабіжникам напередодні та під час Голодомору. Але навіть в ті страшні часи тисячі українців боролися, зокрема зі зброєю в руках, відстоювали своє право на свободу та життя”.
Українські селянські повстання 1930-1932 років поставили під загрозу реалізацію планів Сталіна. Режим боявся, що український спротив призведе до його падіння: адже у першому півріччі 1932 року 56% протестних виступів у СРСР припадали на Україну. Тому диктатор завдав страшного удару у відповідь, яким став штучно організований голод. Згадуючи мільйони жертв цього страшного злочину, слід особливо пом’янути тих, хто до останнього чинив спротив. Завдяки кожному із цих людей, нас не знищили як народ у 33-му. А пам’ять про них робить нас непереможними сьогодні.
Нагадаємо, що центром опору більшовицькій політиці колективізації та форсованої індустріалізації стало українське село. У 1930 році в Україні відбулось понад 4 тис. масових протестних виступів, у яких взяли участь, за оцінками дослідників, біля 1,2 млн. осіб. За перші 7 місяців 1932 року органи ҐПУ (главное политическое управление) зафіксували в УССР понад 900 виступів, що становило 56 % усіх антивладних виступів в СССР. Тоді ж з колгоспів в Україні вийшли 41 200 селянських господарств, біля 500 сільських рад відмовлялись приймати нереальні плани хлібозаготівель.
Голодуючі селяни нападали на зерносховища, де зберігалось відібране у них зерно, саботували роботу колгоспів, а з посиленням свавілля та викликаного ним голоду, взялися за зброю: у 1932 році зафіксовано понад 1000 актів збройного спротиву режиму.
Цей стихійний спротив і став основою звинувачень у підготовці на весну 1933 року повстання в Україні, які були використані окупаційною владою як виправдання вбивства голодом.
У методичних матеріалах подається перелік документальних та художніх фільмів, основних наукових та науково-популярних публікацій, спеціалізованих інтернет-ресурсів, присвячених тематиці Голодомору. Для зручності журналістів УІНП також надає перелік вітчизняних науковців, що спеціалізуються на тематиці Голодомору і селянського спротиву репресивній політиці комуністичного режиму щодо селянства.
Український інститут національної пам’яті звертається до української громадськості, медіа, навчальних закладів в належний спосіб вшанувати 81-ті роковини та пам’ять жертв Голодомору 1932-33 років. З цією метою науковці розробили методичні матеріали, які просять враховувати при висвітленні заходів у зв’язку із роковинами геноциду Українського народу.
І. Ключові повідомлення пам’ятних заходів
ІІ. День Пам’яті 22 листопада 2014 року
ІІІ. Історична довідка
ІV. Перелік документальних фільмів, деяких наукових та науково-популярних публікацій, спеціалізованих інтернет-ресурсів і окремих публікацій, присвячених тематиці Голодомору
V. Перелік вітчизняних науковців, що спеціалізуються на тематиці Голодомору і селянського спротиву репресивній політиці комуністичного режиму щодо селянства

І. Тематика пам’ятних заходів
Загальним гаслом днів вшанування жертв Голодомору в Україні є “Пам'ять єднає”. Поруч з цим, традиційно щороку жалобні заходи присвячуються окремій темі (попередні роки: “Діти-жертви Голодомору”, “Доброчинці в роки геноциду”). Цього року Український інститут національної пам’яті приєднується до ініціатив Громадського комітету із вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду 32-33 років в Україні і рекомендує під час заходів із вшанування пам’яті жертв Голодомору приділити особливу увагу спротиву, який українське селянство чинило сталінському терору і геноциду. Тому пропонуємо такі теми для проведення заходів:
• Геноциду українців передували 5 000 повстань
• Голодом вбивали нашу свободу
• Не підкорені голодом у 33-му – непереможні сьогодні!
• Вижили 1933-го. Вистояли 2014-го. Переможемо завтра!
• Ми пам’ятаємо убитих.
ІІ. День пам’яті 22 листопада 2014 року:
22 листопада – четверта субота місяця – є Днем пам’яті жертв голодоморів. У цей день Україна і світ вшановують вбитих голодом під час геноциду 1932 – 1933 років.
На їх вшанування о 16.00 оголошується Національна хвилина мовчання в пам’ять жертв Голодомору, після якої розпочинається Акція «Запали свічку пам’яті».
У Києві заходи розпочнуться 22.11 о 14:30 жалобною ходою від станції метро Арсенальна до Національного меморіалу Голодомору, де о 15:30 пройде панахида за участі традиційних українських церков, Президента України, членів Уряду, громадськості.
На вшанування пам’яті усіх загиблих в роки Голодомору в Україні запалюють свічки. Свічки запалюють біля меморіалів і пам’ятників жертвам Голодомору, на центральних площах і вулицях населених пунктів, а також на підвіконнях осель.
У цей день за участі громадськості, представників державної влади та самоврядування заплановано покладання квітів, вінків та традиційних для цього дня композицій з колосків та калини до місць поховань жертв Голодомору та пам’ятних знаків, виставки, концерти-реквієми та поминальні служби за померлими від голоду.
ІІІ. Історична довідка.
Голодомор – масовий штучно організований голод, влаштований комуністичним режимом шляхом насильного вилучення продовольчих запасів в селян, яке поєднувалось із широкими репресіями проти різних верств населення. Голодом було вбито мільйони людських життів. Страшні обставини злочину унеможливлюють встановлення точної кількості смертей невинних людей та вичерпного поіменного списку жертв. За підрахунками, проведеними Інститутом демографії та соціальних досліджень НАН України, в Україні внаслідок Голодомору 1932 – 1933 років загинуло 3 млн. 941 тис. осіб. Непрямі втрати (дефіцит народжень) внаслідок Голодомору в Україні в 1932–1934 роках досягають 1 млн. 122 тис. осіб.
Опір геноциду
Комуністичний режим розглядав українську культурну еліту та економічно незалежне і національно свідоме селянство як реальну загрозу свого існування. Тому від самих початків становлення радянської влади спрямовував проти них спеціальну репресивну політику.
Перехід наприкінці 1920-их років до форсованої індустріалізації та суцільної колективізації викликав невдоволення населення в різних регіонах СРСР. Найбільш активний спротив проявився в Україні, що мала досвід власної державності у 1917–1921 рр. Центром опору більшовицькій політиці стало українське село.
У 1930 році в Україні відбулось понад 4 тис. масових протестних виступів у яких взяли участь за оцінками дослідників біля 1,2 млн. осіб. Виступи були стихійними та розрізненими, їх порівняно швидко придушували добре озброєні і підготовлені війська, але масштаб опору змусив призупинити колективізацію.
Хлібозаготівельна кампанія 1931 року та голод, який охопив Україну весною 1932 року, загострив антикомуністичні настрої в українському суспільстві. За перші 7 місяців 1932 року органи ҐПУ (главное политическое управление) зафіксували в УССР понад 900 масових протестних виступів, що становило понад 56 % усіх антивладних виступів в СССР за цей час. У першій половині 1932 р. з колгоспів в Україні вийшли 41 200 селянських господарств. Незважаючи на тиск партійних і державних органів, біля 500 сільських рад в Україні відмовлялись приймати нереальні плани хлібозаготівель.
І в 1932, і в 1933 роках у різних регіонах України режим змушений був придушувати масові виступи – «волинки» – які ставали відчайдушними спробами доведених до межі голоду українських селян не стільки відстояти свої права, як просто вижити. Голодуючі селяни опиралися вивезенню хліба в рахунок заготівель, нападали на зерносховища, комори спиртзаводів чи винокурень, де зберігалось, часто просто під відкритим небом, відібране у селян зерно. Водночас, серед колгоспного селянства у 1932 році набув поширення такий метод протесту як невихід на роботу. В обстежених ҐПУ 150 колгоспах, де відбувалися виходи з колективів, не виходило на роботу від 30 до 70 % колгоспників.
З посиленням хлібозаготівельного свавілля та викликаного ним голоду, почастішали терористичні акти, вчинені селянами. За оцінками дослідників, у 1932 р. в українському селі було здійснено понад 1000 актів збройного спротиву режиму.
Цей стихійний спротив і став основою звинувачень в наявної антикомуністичного підпілля і підготовки на весну 1933 року повстання в Україні, які були використані окупаційною владою як виправдання вбивства голодом.
Врешті вияви збройного чи мирного протесту селян було придушено жорстокою репресивною машиною. Організований комуністичним режимом Голодомор став геноцидом, що завдав непоправних втрат українському народу, наслідки яких відчутні до сьогодні.
ІV. Перелік документальних та художніх фільмів, основних наукових та науково-популярних публікацій, спеціалізованих інтернет-ресурсів, присвячених тематиці Голодомору
Для інформаційного наповнення ключових повідомлень фактичним матеріалом Український інститут національної пам'яті підготував фотодокументальну виставку “Спротив геноциду”, в якій на базі матеріалів із раніше недоступних архівів розповідається про антирадянські повстання в Україні 1930-1932 років. З матеріалами виставки можна ознайомитися на сайті Інституту www.memory gov.ua
До Тижня пам’яті 17-22 листопада 2014 року розроблено плакати, аудіо та відео-ролики як соціальну рекламу із закликом запалити свічку пам’яті увечері 22 листопада та прийти до Національного меморіалу жертв Голодомору у Києві та пам’ятних знаків у містах та селах країни. Ці матеріали можна завантажити на сайті УІНП memory.gov.ua або Громадського комітету вшанування пам’яті жертв Голодомору holodomor33.org.ua
Пошук
Календар
«  Травень 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031
Архів записів
Сайти шкіл

Антонівська ЗОШ І-ІІІ ст.
Буківський НВК І-ІІІ ст.
В.Половецький НВК І-ІІІ ст.
Горобіївський НВК І-ІІІ ст.
Дулицьке НВО І-ІІІ ст.
Кривошиїнське НВО І-ІІІ ст.
Оріховецький НВК І-ІІІ ст.
Пищиківська ЗОШ І-ІІІ ст.
Пустоварівський НВК І-ІІІ ст.
Самгородоцька ЗОШ І-ІІІ ст.
Шамраївський НВК І-ІІІ ст.
Сквирська ЗОШ І-ІІІ ст. №1
Сквирська ЗОШ І-ІІІ ст. №2
Сквирська ЗОШ І-ІІІ ст. №3
Сквирський НВК
Сквирська ЗОШ І-ІІІ ст. №5
Сквирський ліцей
К.Гребельський НВК І-ІІ ст.
М.Лисовецький НВК І-ІІ ст.
Рогізнянський НВК І-ІІ ст.
Тхорівський НВК І-ІІ ст.
Чубинецький НВК І-ІІ ст.
Рудянське НВО І-ІІ ст.
Шапіївський НВК І-ІІ ст.
Сквирський РЦДЮТ

Сквирська ДЮСШ

Корисні посилання


Copyright MyCorp © 2019
Безкоштовний хостинг uCoz